Авторська позиція · Mariya Curry / Наталія Вікторчук
Як я прийшла від питання про сприйняття — до архітектури досвіду.
Мене давно цікавило, чому дві людини можуть бути присутніми в одній ситуації, чути ті самі слова й водночас жити в різних психологічних реальностях. Спочатку я шукала відповідь у відмінностях особистості. Згодом зрозуміла, що важливіше дослідити сам процес: що людина помічає, чому саме це отримує найбільшу вагу, коли її теперішній спосіб розуміння перестає працювати і як вона формує нову відповідь.
Я досліджую, як у конкретний момент досвід людини набуває форми — і чи має вона достатню внутрішню спроможність цю форму переглянути.
Від першого питання до експерименту
Я почала з питання: чому різні люди бачать в одній події різне?
Наше сприйняття вибіркове. У кожну мить людина помічає частину того, що відбувається. На цей відбір впливають її попередній досвід, актуальні потреби, емоційний і тілесний стан, очікування та мета. Тому одна й та сама подія може бути пережита як можливість, загроза, несправедливість або щось неважливе. Зовнішня подія при цьому залишається реальною, а для людини змінюється те, що саме стає головним і до якої відповіді вона готується.
Для пояснення цього мені став важливим аналіз рамок Ервінга Гофмана. Рамка — це загальне розуміння ситуації, яке відповідає на питання: «Що тут відбувається?» Наприклад, одна й та сама різка репліка може бути сприйнята як жарт між друзями, критика на робочій зустрічі або напад під час конфлікту. Від рамки залежить, ким ми є одне для одного в цій ситуації, які дії вважаємо доречними і чого очікуємо далі.
Але мене зацікавив і тонший перехід: рамка може залишатися тією самою, тоді як головний критерій оцінювання змінюється. Наприклад, людина все ще розуміє подію як робочу нараду, але спочатку оцінює пропозицію за тим, чи вона практично здійсненна, а згодом — за тим, чи вона справедлива для учасників. Ситуація формально залишається тією самою, проте змінюється питання, яке організовує увагу, значення і майбутню відповідь. Саме цей момент я називаю зміною критерію значущості.
Вибіркова реальність
Людина формує картину світу через увагу, пам’ять, тілесний стан, попередній досвід і критерій значущості. Разом вони визначають, що стане фігурою.
02Модель ситуації
Під час події ми утримуємо робочу версію того, що відбувається, хто бере участь, що має значення і що може статися далі.
03Зміна критерію значущості
Авторська назва англійською — criterion boundary. Та сама тема може оцінюватися за новим питанням і тоді потребує іншої ваги доказів та іншої відповіді.
04Регуляція висновку
Англійською — inferential regulation. Щоб переглянути висновок, людині потрібно перенаправити увагу, витримати тілесне напруження, дати собі час перед дією, розглянути інші пояснення й відновити рівновагу.
05Поєднання кількох видів даних
Англійською — multimodal coupling. Зіниця, дихання, серцевий ритм, електрична активність шкіри, рух очей, мозкові ритми й розповідь людини разом показують різні частини процесу.
06Я як простір для переживання
Авторська назва англійською — self-as-container. Це гіпотеза про здатність людини визнавати переживання своїм і водночас зберігати ширшу цілісність особистості.
Зміна критерію значущості · criterion boundary
Я перенесла фокус із зміни події на зміну правила, за яким вона стає значущою.
У своїй дипломній дослідницькій роботі з відзнакою в програмі STAR Колумбійського університету я вивчаю, як люди оцінюють рішення про використання штучного інтелекту там, де помилка може мати серйозні наслідки для суспільства. Рішення залишається тим самим, але питання до нього змінюються: чи можливо його втілити; чи відповідає воно нашим цінностям; чи визнають його люди справедливим і прийнятним; чи узгоджується воно з усією системою. Коли змінюється головне питання, та сама інформація може набути іншого значення.
Цей момент я називаю зміною критерію значущості, англійською — criterion boundary. Criterion означає «мірило, за яким судять», а boundary — «межа» або «момент переходу». Це моя робоча дослідницька назва з авторським статусом. Діагностичні категорії та усталені наукові терміни мають окремий статус.
Щоб перевірити, чи такий перехід справді можна побачити, я зіставляю кілька джерел: як змінюється розмір зіниці в часі, що людина запам’ятала, як вона відповідає своїми словами і як пояснює пережите в інтерв’ю. Окремо досліджую її оцінювання ситуації — англійською appraisal. У психології цим словом називають те, як людина визначає значення події для себе: це загроза, можливість, несправедливість чи щось неважливе. Цей напрям розвивали Магда Арнольд і згодом Річард Лазарус у теоріях емоцій.
Звідси принцип індивідуального слухача. Середній результат групи може приховати, що різні люди почули, переосмислили й запам’ятали історію по-різному. Тому мене цікавить загальна тенденція та індивідуальний шлях формування сенсу.
Як працює метод: вага сигналів і протокол дослідження →Поєднання кількох видів даних · multimodal coupling
Цілісне розуміння людини потребує кількох видів даних.
Пупілометрія дає часово чутливе вікно на зміни збудження, орієнтування й когнітивного стану. Думки, сенс і особистий спосіб переживання потребують додаткових джерел. Та сама форма відповіді може мати різні причини. Саме тому я розвиваю модель поєднання кількох видів даних: зіниця, рух очей, дихання, варіативність серцевого ритму (HRV), електрична активність шкіри (EDA), електрична активність мозку (EEG) та суб’єктивний опис мають взаємно уточнювати й обмежувати інтерпретацію.
У цій моделі контакт із досвідом охоплює рівень фізіологічної активації (англійською — arousal) та подальшу психічну роботу. Мене цікавить перехід: чи вдалося людині зареєструвати невідповідність, залишитися присутньою, допустити альтернативу, перебудувати модель і повернутися до достатньо організованого стану.
Я як простір для переживання · self-as-container
Мій наступний крок — дослідити оновлення моделі разом зі здатністю переживання залишатися досвідом суб’єкта.
Тут когнітивна нейронаука зустрілася для мене з Біоном, аналітичною психологією та теоріями раннього психічного розвитку. Обчислювальна модель може описувати, як змінюються передбачення, релевантність і робоча модель події. Психологічний рівень доповнює це пояснення тим, як зміна стає прожитою, утриманою та визнаною як «те, що відбувається зі мною».
«Я як простір для переживання» (англійською — self-as-container) — моя теоретична пропозиція для цього рівня. Слово «контейнер» тут походить із психоаналітичної моделі Вілфреда Біона й означає здатність прийняти сильне переживання, утримати його і надати йому форми, придатної для мислення. Це авторська теоретична пропозиція про інтегративну функцію, яка зв’язує тілесний стан, афект, пам’ять, перспективу й можливу дію та водночас дозволяє людині зберігати ширшу ідентичність поруч з одним імпульсом. Саме здатність утримати кілька реальностей перетворює імпульс на відповідальну дію.
Професійне формування · 2025–2026
«Мозаїка юнгіанської аналітичної психології»
Цей сертифікат підтверджує мою участь у серії семінарів освітнього проєкту Олени Поздєєвої в період з 31 травня 2025 року до 30 травня 2026 року. Загальний обсяг — 36 годин: 24 години теоретичної та 12 годин супервізійної частини.
36годин загалом
24теорія
12супервізійна частина
0представлених клінічних випадків
Я подаю документ у його точному обсязі. Він засвідчує освітню участь і супервізійне навчання. Державна ліцензія, психотерапевтична спеціалізація та клінічні випадки мають окремі способи підтвердження.
Що це навчання дало моєму мисленню
Теми, які стали частиною архітектури ZHYVA.
Тут подано моє рефлексивне пояснення професійних тем, які я розвиваю на основі юнгіанського навчання, супервізійного мислення та власної роботи.
01Аналітичне слухання
Спроба почути заявлений зміст, афект, образ, повторювану конфігурацію відносин та досвід, який ще очікує на слова.
02Комплекс і автономізація стану
Комплекс може тимчасово звузити поле уваги й організувати сприйняття так, ніби його версія реальності є єдиною. Завдання — відновити свідоме відношення до комплексу.
03Контейнерування
Переживання потребує достатнього утримання, щоб набути форми для думки перед розрядкою, проєкцією або остаточним висновком. Саме тут психоаналітична мова зустрічається з моїм питанням про внутрішню спроможність людини.
04Символізація
Символ називає відоме й водночас створює форму, у якій суперечливі елементи можуть зберігати відмінність у зв’язку.
05Рамка і супервізійне мислення
Рамка визначає умови контакту, а супервізійна позиція допомагає бачити власну участь, межі знання та ризик підмінити іншу людину своєю інтерпретацією.
06Індивідуація та етична позиція
Розвиток формує здатність бути окремою людиною у відношенні: мати волю, визнавати реальність іншого та відповідати за спосіб власної дії.
Межі висновків
Інтеграція потребує дисципліни рівнів.
Дослідження реакції зіниці, пов’язаної з фізіологічною активацією (pupil-linked arousal), поділу безперервного досвіду на окремі події (event segmentation), пам’яті та оцінювання значення ситуації (appraisal) створюють емпіричну основу. Механізми системи «блакитна пляма — норадреналін» (LC–NE), гіпокампального зв’язування та мережевої перебудови є кандидатними поясненнями. Суб’єктивний сенс потребує окремих наративних і контекстних даних. Наприклад, робота Heneka та колег про норадреналін, мікроглію й патологію хвороби Альцгеймера виконана переважно на клітинних та тваринних моделях; моя модель авторства й контейнерування потребує власної програми перевірки.
Поняття контейнера, Самості, символізації й індивідуації працюють на клініко-теоретичному та феноменологічному рівнях. Мій проєкт поступово створює перевірювані мости зі збереженням різниці між даними, моделлю, метафорою і прожитим досвідом.
Наступний етап
Від пілотного дослідження — до етичної платформи розвитку зі штучним інтелектом.
